Кафедра патологічної фізіології державного вищого навчального закладу «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України» розпочала своє існування з червня 1957 року, коли на посаду завідувача кафедри патологічної фізіології Тернопільського медичного інституту наказом Міністерства охорони здоров’я УРСР був призначений Еммануїл Наумович Бергер. У 1962 році він захистив дисертацію на ступінь доктора медичних наук. 1966 року його затвердили у вченому званні професора.

Е.Н. Бергер – перший завідуючий кафедрою патологічної фізіології Тернопільського медичного інституту (1957 рік)

Напрямок наукової діяльності Е.Н. Бергера склався в період його багаторічної праці в лабораторіях, керованих проф. Д.О. Альперном. Його дослідження присвячені, головним чином, з’ясуванню ролі хімічних медіаторів нервового збудження в діяльності нервової системи і в патогенезі її розладів. Початок вивчення ролі хімічних факторів нервового збудження науковцями харківської школи припадає на ті часи, коли хімічна теорія синаптичної передачі робила перші кроки. У статті, опублікованій з нагоди 125-річчя кафедри патологічної фізіології Харківського медичного університету, проф. Е.Н. Бергер згадував: “Пройшло лише трохи більше 10 років з часу класичних експериментів Отто Леві (1921), і сама теорія ще значною мірою носила дискусійний характер. Д.О. Альперн один з перших включився в її розробку”. Ця тематика стала провідною в науковій діяльності проф. Е.Н. Бергера. Більшість його праць являють собою єдину логічну лінію досліджень у цій важливій галузі науки.

Результати досліджень харківського періоду лягли в основу кандидатської дисертації “Парасимпатический медиатор и холинэстераза при нарушениях функций вегетативной нервной системы” і докторської дисертації “О роли некоторых гуморальных факторов в деятельности нервной системы”. Було доведено, що при захворюваннях, які характеризуються змінами діяльності вегетативної нервової системи (виразка шлунка і дванадцятипалої кишки, спастичний коліт, бронхіальна астма), нагромадження в крові парасимпатичного медіатора ацетилхоліну пов’язано з надмірною його продукцією, а не з гальмуванням активності холінестерази. Поряд із системою регуляції біохімічних процесів, які визначають інтенсивність ферментативного гідролізу ацетилхоліну, в організмі існує система модуляції чутливості холінореактивних структур до дії медіатора. Один із її механізмів реалізується за участю передньої і задньої доль гіпофіза.

Доц. Е.Н. Бергер у науковій лабораторії кафедри патологічної фізіології Тернопільського медичного інституту виконує дослід з перехресним кровообігом (1959 рік)

У Тернополі Еммануїл Наумович продовжив дослідження нервово-гуморальної регуляції та її розладів при експериментальних порушеннях функцій наднирників і щитовидної залози, міокардіодистрофії, при експериментальних виразках шлунка і шкіри. Результати їх знайшли відображення у монографії “Нейрогуморальные механизмы нарушений тканевой трофики” (Київ, 1980)

Титульний аркуш монографії Е.Н. Бергера (1980 рік)

Першим співробітником кафедри стала ас. О. Маркова, яка приступила до роботи 1 липня за направленням МОЗ України відразу після закінчення аспірантури у Вінницькому медінституті. Фізіологічний корпус на пл. Свободи (нині – майдан Волі) до того часу ще не був прийнятий від будівельників – у ньому закінчувались оздоблювальні роботи. О.О. Маркова з перших днів зайнялася придбанням устаткування, інструментарію, реактивів тощо. 1 серпня на посаду старшого лаборанта була зарахована В.А Сокольська після закінчення біологічного факультету Чернівецького університету.

Аудиторії заново організованої кафедри поступово заповнювалися меблями, устаткуванням. Співробітники нового ВУЗу працювали натхненно, з великим ентузіазмом, не рахуючись із часом. Працювали до пізньої ночі і недільними днями. Своїми руками обладнувалинавчальні кімнати, розставляли меблі, апаратуру. Всі були сповнені бажання розпочати навчальний процес за нормальних умов. На перших заняттях студентам 3-го курсу, переведеним із Київського, Вінницького, Львівського та інших медінститутів, розповідати про важку і героїчну історію Тернополя, виховували у студентів почуття гордощів і любові до свого юного ВУЗу.

Спочатку кафедра містилася у 7 кімнотах другого поверху фізіологічного корпусу. З роками територія, яку займала кафедра, розширилась до 10 кімнат, з них 4 – навчальні, 1 препараторська, 1 кімната викладачів, 2 наукові лабораторії, 1 – кабінет завідувача, 1- кабінет професора. На початку створення кафедри її штати складалися із завідуючого, 2-х асистентів, старшого лаборанта і препаратора.

Проф. Е.Н. Бергер читає лекцію студентам ІІІ курсу Тернопільського медичного інституту (1972 рік)

З 1957 по 26.08.1975 кафедрою завідував проф. Е.Н. Бергер

У вересні 1963 р. на кафедру прийшов перший аспірант В.В.Файфура, рекомендований Вченою Радою на наукову роботу після закінчення інституту як відмінник навчання і здібний науковець. Через рік, у 1964 р., колектив кафедри поповнився ще одним аспірантом - Ю.І.Бондаренком, який закінчив інститут у 1961 р. (перший випуск лікарів) і три роки працював фтизіатром у Микулинецькій лікарні. Аспіранти значно пожвавили наукову роботу кафедри, наполегливо працювали над виконанням запланованих їм дон. Е.Н.Бергером тем. На кафедрі панувала піднесена творча атмосфера. Аспіранти працювали допізна, з ентузіазмом опановували нові методики, проводячи кропіткі досліди. Активну участь у проведенні експериментів брала також ст. лаб. Д.К.Бабінська, яка, почала працювати на кафедрі з 1963 р. після закінчення біологічного факультету Кременецького педінституту.

Наукові інтереси асп. В.В.Файфури були зосереджені на патології щитовидної залози, асп. Ю.І.Бондаренка - на порушеннях функцій наднирників. При цих видах патології вивчалися особливості порушення нейрогуморальної регуляції. З дослідах на кролях з гіпо- і гіпертиреозом В.В.Файфура відмітив порушення холінергічної і адренергічної регуляції функцій, яке, зокрема, проявлялося у змінах реактивності ЦНС і системи кровообігу (серця і судин) до апетилхоліну і адреналіну. Дисертант дійшов висновку, що зміни реактивності тканин до ацетилхоліну залежать не стільки від його ферментативного гідролізу, скільки від змін самого реагуючого субстрату.

Ю.І.Бондаренко в дослідах на білих щурах вивчав, як впливає адреналектомія, а також введення гормонів кори наднирників на вміст загального ацетилхоліну і Його ферментативне розщеплення у тканинах. Окрім того, він дослідив зміни активності холїнее-терази сироватки крові під впливом стресу і роль наднирників у цьому процесі, йому вдалося встановити, що порушення обміну ацетилхоліну після видалення наднирників пов"язане з недостатністю глюкокортикоїдів. Він також.показав, що стрес-реакція на

операційну травму веде до швидкого зниження активності холінес-тєрази крові. Аспіранти вчасно закінчили роботу над дисертаціями і успішно

захистили їх в Івано-Франківську: В.В.Файфура, - в 1967 р., ЮІ.Бондаренко - в 1968 р. На офіційний захист з ними їздив науковий керівник проф. Е.Н.Бергер. Після закінчення аспірантури вони почали працювати асистентами кафедри.

У ті ж 60-і роки активно працювала над виконанням докторської дисертації доцент (з 1962 р.) 0.0.Маркова, тема якої була присвячена особливостям нейрогуморальної регуляції функцій за умов кисневого голодування організму. Планами проведення нього дослідження вона поділилася з академіком М.М.Сиротиніним (гіпоксистом № І серед вчених колишнього Союзу) в 1965 р. під час конференції “Нейрогуморальна регуляція в нормі і патології” в Ужгороді, просила його бути науковим консультантом по

дисертації. На початку 1965 р. М.М.Сиротинін дав їй на внутрішню рецензію чорновий екземпляр кандидатської дисертації свого аспіранта І.Ф.Соколянського “Изменения напряжения кислорода в тканях организма при развитии гипоксических состояний”. Апробація роботи відбулася в інституті фізіології їм, акад. О.О. .Богомольця в червні 1965 р. Очевидно, робота над цією рецензією сподобалася М.М.Сиротиніну, оскільки він запросив доц. 0.0.Маркову бути офіційним опонентом і вона виступила на Вченій Раді цього інституту 21 лютого 1966 р. Перед тим, як погодитись бути науковим консультантом докторської дисертації, М.М.Сиротинін виставив умову - налагодити полярографічну методику визначення рО2, в тканинах. В листопаді 1966 р. під час перебування в Тернопільському медінституті, де він виступив з лекцією в актовому залі перед студентами, викладачами і лікарями міста, М.М.Сиротинін познайомився з результатами дослідів по виявленню змін рО2 в тканинах, які провела О.О. Маркова. Після цього він погодився бути науковим консультантом. О.О. Маркова завершила роботу, в червні 1967 р. пройшла апробацію на Вченій раді інституту в Тернополі, а в квітні 1968 р. захистила її в Київському інституті удосконалення лікарів. М.М.Сиротинін був присутнім на захисті і виступив з позитивною характеристикою особи дисертанта.

В дослідах на тваринах різних видів (кішки, кролі, білі щурі, білі миші) О.О. Маркова вивчала різні види кисневого голодування (гіпоксичну, гемічну, тканинну гіпоксію, асфіксію), виявила при них закономірну перебудову адренергічної і холінергічної регуляції функцій і дала їй власне пояснення: збудження симпатико-адреналової системи на початку розвитку гіпоксії є фізіологічно-захисною реакцією, яка в подальшому може перейти в свою протилежність, тому що надмірне нагромадження катехоламінів несприятливо діє на резистентність до гіпоксії. Тому як вторинна захисна реакція вже на ранніх стадіях розвитку гіпоксії починає знижуватися чутливість тканин до адренергічних впливів і підвищується чутливість до холінергічних впливів. Лише далі, в глибоких стадіях гіпоксії, знижуються і щезають і адренергічні, і холінергічні регуляторні впливи на тканини. Однією із суттєвих умов, що забезпечують таку послідовність змін функцій

вегетативної нервової системи і і і впливу на резистентність до гіпоксії, є наявність в організмі гормонів кори иаднирників. Було відзначено, що холінергічні речовини (карбахолін, езерін, прозергін) в малих дозах підвищують резистентність до гіпоксії, а адреналін, навпаки, знижує її. В подальших дослідженнях вплину ріпних доз адреналіну на резистентність організму до гіпоксії, проведених О.О. Марковою разом з аспірантом В.В.Коптюхом (1975- 76 рр.), було показано, що дуже малі дози адреналіну здатні також підвищувати резистентність до гіпоксії через включення хо-лінергїчних механізмів. Про це було повідомлено на Всесоюзному з’їзді патофізіологіє у Ташкенті в 1976 р. Цей факт отримав підтримку і схвалення проф. Ф.З. Меєрсона, який головував на секції. Всі ці факти лягли в основу уявлення про стрес-лімітуючу дію холінергічної системи при кисневій недостатності організму.

У вересні 1968 р. науковий колектив кафедри поповнився ще однією здібною випускницею інституту, ленінським стипендіатом М.С. Хомою, яка почала працювати над кандидатською дисертацією по проблемі ролі холінергічної регуляції серця за умов кардіотоксичної дії адреналіну. Дисертація була завершена в І971 р., а в 1973 р. успішно захищена на Вченій

Раді Чернівецького медінституту. Науковими керівниками були проф. Е.Н. Бергер та проф. А.Т. Хазанов (зав. каф. патанатомії), тому що морфологічна частина роботи виконувалася на цій кафедрі. Суть роботи полягала в тому, що великі дози адреналіну (0,1-0,5 мг/100 г) викликають мікронекрози міокарда і зміни ЕКГ (зміщення інтервалу QТ і зміни зубця Т). При комбінованому введенні щурам адреналіну (О1 мг/100 г) і карбахоліну (0,002 мг/100 г) значно зменшуються електрокардіографічні і морфологічні прояви міокардіодистрофії. Поряд з цими даними, в дисертації були представлені результати вивчення вмісту ацетилхоліну й активності холінестерази в серці, а також дані про зміни чутливості серця до ацетилхоліну за. умов адреналінової міокардіодистрофії.

Розробка проблеми гіпокінезії була розпочата ще в 1974 р. Цій проблемі присвячені кандидатські дисертації аспіранта кафедри Л.В.Зорі (І974-І977) і викладача педінституту В.Г.Авраменка, які виконувалися під керівництвом проф. О.О. Маркової. Дисертанти приклали багато зусиль для налагодження методики досліджень. Були сконструйовані із металевої сітки індивідуальні клітки для тварин, які різко обмежували рухи. Годування здійснювалось в металевих кормушках з двома відділеннями - для рідини і твердого корму. Об’єктивним критерієм наявності гіпокінезії був підрахунок кількості м’язових рухів, який здійснювався за допомогою спеціальної установки, сконструйованої Л.В. Зорею з інженером С.В. Струбицьким (свідоцтво на раціоналізаторську пропозицію № 1459, видане Тернопільським медінститутом 10 листопада 1977 р.). Аспірант Л.В. Зоря активно і наполегливо працювала над опануванням трудомістких методик (вимірювання напруження кисню полярографічним методом у мязах щурів, реєстрація регіонарного кровотоку за водневим кліренсом, дослідження тканинного дихання і гліколізу манометричною методикою на апараті Варбурга, дослідження окисного фосфорилювання в мітохондріях печінки, міокарда, скелетних м’язів та інші). Застосування цих методів дослідження дало змогу оцінити стан кисневого балансу організму в процесі розвитку гіпокінезії.

В.Г. Авраменко застосував у своїй роботі гістологічні, гістохімічні, морфометричні та ультраструктурні методи. Він відмінно оволодів цими методами. Дисертанти працювали багато, натхненно, у кращих традиціях кафедри.

Крім цих осіб, у розробці проблеми гіпокінезії брали активну участь доценти Ю.І. Бондаренко і В.В. Файфура, асистенти В.А. Болярська і О.П. Росоловський, асистент кафедри пропедевтичної терапії М.О. Лемке (Хома), ст. лаборант кафедри Л.Н. Бабінська. В дослідах на білих щурах вивчали особливості протікання холінергічних процесів у серці щурів за умов 30-добової гіпокінезії, а також випробовували терапевтичну ефективність резерпіну, прозерину і карбахоліну для попередження її негативних наслідків. Було відмічене зростання вмісту загального ацетилхоліну в передсердях до 30-ї доби гіпокінезії. Активність холінацетилтрансферази (ХАТФ) в передсердях і шлуночках серця щурів поступово знижувалася і на 16-30-у добу була достовірно нижчою від контрольних величин. (Треба відзначити, що методика дослідження активності ХАТФ, дуже трудоємка і капризна, була налагоджена завдяки наполегливості доц. В.В.Файфури). Зміни активності холінестерази у серці щурів на 4, 8, 16, 30-у добу гіпокінезії носили хвилеподібний характер.

Отримані результати свідчили про те, що для гіпокінезії характерне розбалансування фізіологічних співвідношень між окремими ланками системи ХАТФ-ацетилхолін-холінестераза. Підтримання концентрації ацетилхоліну в шлуночках серця і навіть збільшення її в передсердях на 30-у добу гіпокінезії свідчить про значні адаптаційні можливості холінергічної регуляції серцево-судинної системи. З другого боку, можна думати, що забезпечення достатньо високих концентрацій ацетилхоліну в серці повязане не тільки з активністю синтезуючого і розщеплюючого ферментів, але й з іншими факторами - енергозабезпеченням, рівнем вихідних продуктів, електролітним складом середовища.

Узагальнююча праця стосовно особливостей холінергічної регуляції за умов гіпокінезії була опублікована в центральному журналі “Патологическая физиология и акспєриментальмая терапия”, № З, 1979 р.

На наступні 3 роки (1980-1982) була запланована тема ”Вивчити умови синтезу ацетилхоліну в серпі щурів з експериментальним гіпер- і гіпотиреозом, обгрунтувати і розробити методи корекції його порушень”. Результати цієї теми стали фрагментом докторської дисертації доц. В.В.Файфури “Холинергическая регуляция сердца при патологии щитовидной железны”, захищеній у Спецраді НДІ загальної патології і патологічної фізіології (Москва, 1986). Автором доведено, що при гіпер- і гіпофункції щитовидної залози відбувається перебудова вегетативної регуляції серця, причому переважно за рахунок зміни інтенсивності холінергічних регуляторних впливів, які ослаблюються при гіпертиреозі і підсилюються при гіпотиреозі. Вперше створена поетапна схема цих порушень, яка пояснює механізм деяких кардіальних проявів гіпертиреозу і яка послужила основою для пошуку способів їх фармакологічної корекції. Вперше показана принципова можливість управління біосинтезом ацетилхоліну в умовах гіпертиреозу за допомогою фармакологічних засобів - холіну і резерпіну і обгрунтована перспективність застосування холіноміметиків у комплексному лікуванні хворих з гіперфункцією щитовидної залози.

Паралельно з цією темою науковці кафедри активно працювали, починаючи з 1979 р., над вивченням проблем реактивності організму і гіпоксії. Ці проблеми посідали чільне місце у плідній багатогранній науковій діяльності акад. М.М. Сиротиніна. Незмінно слідуючи ідеям свого вчителя, ми вивчали особливості нейрогуморальної регуляції серця у щурів залежно від їх індиві,дуальної реактивності. Відомо, що від реактивності організму залежить можливість виникнення хвороби, особливості її перебігу і завершення. Стан індивідуальної реактивності оцінювали по різній стійкості тварин до гострої гіпоксичної гіпоксії. Ця праця виконувалася у співдружності з Інститутом фізіології АН України їм. акад. О.О. Богомольця, фрагментом цієї теми стала кандидатська дисертація С.Н.Вадзюка.

Доцент Ю.І. Бондаренко та асистент С.Н. Вадзюк за обговоренням результатів полярографічних досліджень в лабораторії кафедри (1987 рік)

Подальшим вивченням особливостей холінергічної регуляції серця у тварин з різною резистентністю серця до гіпоксії вперше було з’ясовано, що у ВГ щурів, порівняно з НГ, у вегетативній регуляції діяльності серця переважають холінергічні впливи. Це особливо чітко з’ясувалося після додаткового гіпоксичного навантаження. Підсилення парасимпатичних механізмів регуляції серця забезпечує високу стійкість його до гіпоксії і є важливою ланкою адаптації до дії токсичних доз адреналіну. В міокарді ВГ щурів при адреналіновій міокардіодистрофії визначається більш високий вміст ацетилхоліну, низька активність ацетилхолінесте-рази, менший вміст продуктів ПОЛ. Менше виражені зміни ЕКГ. Серце їх більш чутливе до дії екзогенного ацетилхоліну і до подразнення блукаючого нерва (досліди М.Р.Хари). Механізм захисної дії холінергічних впливів у ВГ тварин під час розвитку адреналінового ушкодження міокарда здійснюється шляхом кращого енергетичного забезпечення (досліди І.Р.Мисули).

Проф. О.О. Маркова, ас. О.В. Денефіль та ас. І.Р. Мисула досліджують напруження кисню в тканинах щурів з адреналіновою міокардіодистрофією на полярографі в лабораторії кафедри (1993 рік)

Продовженням і поглибленням вивчення ролі холінергічних механізмів у розвитку адреналінової міокардіодистрофії у ВГ і НГ тварин була робота аспірантки О.В. Денефіль (1990-1993). Її досліди із попереднім, за 5 хв до адреналіну, введенням карбахоліну ще раз підтвердили наші висновки про позитивний вплив помірної переваги холінергічних впливів, які підвищують резистентність міокарда до гіпоксії, викликаної великими дозами, адреналіну. Попереднє введення карбахоліну зменшувало смертність НГ у 2 рази, а у ВГ загибелі тварин взагалі не було. Підсилення холінергічних впливів шляхом стимуляції холінорецепторів карбахоліном веде до меншого пошкодження міокарда ВГ при максимальному розвитку адреналінової міокардіодистрофії, покращує перебіг її у НГ. Через 24 год після введення адреналіну спостерігалася значна активація антиоксидантної системи (СОД, вітамін Е, сульфгідрильні групи), що свідчить про виражену протекторну дію на міокард. Очевидно, вища активність стреслімітуючих систем (холінергічної та антиоксидантної) забезпечує більшу резистентність до пошкоджуючої кардіотокеичної дії адреналіну.

Науковими консультантами докторської дисертації доц. І.Р.Мисули “Особливості стресорного ушкодження серця в старості і способи його попередження” (І99І-І995 рр.). були затверджені проф. О.О. Маркова і академік З.В. Фролькіс – головний теоретик інституту геронтології АМН України. Досліди І.Р. Мисули виявили, що контрольні і старі тварини суттєво відрізняються за рівнем гормонів у крові. Зокрема, рівень АКГГ і кортизолу у старих щурів був достовірно вищим, а тироксину і трийодтироніну - нижчим, ніж у дорослих, що свідчило про гормональні порушення. Після стресорного впливу рівень АКТГ ї кортизолу у старих тварин виріс значно сильніше, а тироксину і трийодтироніну зменшився значно більше, ніж у дорослих. Вірогідно, що у старих тварин сильніше активується гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникова система і вони чутливіші до стресу, ніж дорослі. Дослідження показників ЕКГ і тетраполярних реограм свідчать, що в міокарді старих щурів виникають після стресорного впливу або введення адреналіну більш значні функціональні зміни, котрі співпадають з результатами гістологічних, морфометричних і ультраструктурних обстежень. І.Р. Мисула в срок написав докторську дисертацію і успішно захистив її у травні 1996 р.

У 1987 році заистила кандидатську дисертацію Марія Романівна Хара на тему «Холинергическая регуляция сердца при адреналиновой миокардиодистрофии у животннх с различной устойчивостью к гипоксии», у 1993 році Ольга Володимиріврна Денефіль на тему «Роль холінергічних механізмів у розвитку адреналінової міокардіодистрофії у тварин з різною резистентністю до гіпоксії».

Проф. Ю.І. Бондаренко і к.м.н. М.Р. Хара за налаштууванням приладів у лабораторії кафедри (1993 рік)

Викладання патологічної фізіології як експериментальної дисципліни включає кілька ланок. Це – лекції, практичні заняття, самостійна (позааудиторна) підготовка і система контролю знань студентів.

З червня 2006 року в рамках інтеграції вітчизняної медичної освіти в європейський і світовий освітній простір почалося реформування методики викладання на кафедрі. У реалізації цього проекту стартовим і найвідповідальнішим став 2007-2008 навчальний рік, коли розпочалося впровадження циклової системи навчання. Ця система дозволяє викладати закріплений за викладачем розділ (цикл) на висококваліфікованому, професійному рівні з орієнтацією на запити практичної медицини. Всі викладачі кафедри пройшли вдосконалення з сучасних методів обстеження хворих у відділеннях тернопільських клінік – гематологічному, пульмонологічному, гастроентерологічному, нефрологічному, ендокринологічному, неврологічному, реанімаційному.

Для впровадження методики “єдиного дня” було створено спеціалізовані лабораторії, які мають відповідне до тематики циклу оснащення і забезпечені навчально-методичною літературою. Завдяки цій реорганізації студенти отримали можливість виконувати більший обсяг практичної роботи протягом одного заняття, у них з’явилася можливість детальніше опанувати практичні навички. Крім того, їм було виділено час для самостійної роботи. Під час дискусійного обговорення, яке замінило традиційне опитування, проводиться детальне обговорення ключових, найважливіших питань теми.

Професор Бондаренко Ю.І. проводить заняття зі студентами ІІІ курсу медичного факультету (2007 рік)

Впровадження Z-системи навчання дозволило студентам другого-третього курсів отримати багату клінічну інформацію для розуміння типових закономірностей розвитку патологічних процесів, з чим майбутній фахівець буде мати справу при вивченні клінічних дисциплін.

Серед інших методів удосконалення навчального процесу кафедра завжди надавала істотного значення впровадженню в навчання результатів власних наукових досліджень. Суть впровадження полягає в тому, що студент отримує для аналізу інформаційно-аналітичну карту, яка являє собою експериментальну ситуацію, що має відношення до теми заняття. На сьогодні оформлено понад 40 інформаційно-аналітичних карт до 12 практичних занять.

Сучасні інноваційні технології відкривають нові перспективи для підвищення ефективності освітнього процесу. Новий напрямок педагогічної діяльності – дистанційне навчання. Це – очікуваний і неминучий етап еволюційного розвитку традиційної системи медичної освіти, який надає можливість кожному студенту опановувати предмет за індивідуальним планом у власному часовому та територіальному просторі, довільно обираючи темп опанування програмного матеріалу. За цією системою курс патологічної фізіології уже протягом трьох років освоюють студенти Навчально-наукового інституту медсестринства. Викладання проводиться українською, російською та англійською мовами. Зв'язок викладача зі студентом відбувається через мережу Інтернет.

Проведено велику роботу по оновленню лекцій і практичних занять та розміщенню їх на Web-сторінці кафедри. Лекційний курс на кафедрі започаткував перший її завідувач проф. Е.Н. Бергер, який був великим майстром слова.

Відповідно до нових вимог спільно з кафедрою патоморфології вдруге видано підручник «Патологічна анатомія і патологічна фізіологія» (2009), а також посібник «Pathological Physiology» (2006), два практикуми – для медичних коледжів і медичних університетів українською (2007) та англійською (2010) мовами, збірники тестів українською (2008 – 2012рр.) та англійською мовами.

Крім того, своїми надбаннями і міркуваннями щодо осучаснення навчального процесу співробітники кафедри ділилися на Всеукраїнських та реґіонарних науково-методичних конференціях, а також на сторінках журналу “Медична освіта” і газети “Медична академія”.

На кафедрі проводиться інтенсивна наукова робота, зокрема продовжується вивчення вегетативної регуляції серцевої діяльності при різних патологічних процесах. Ця тематика стала традиційною. Зараз співробітники кафедри виконують 2 комплексні наукові теми: „Особливості вікової та статевої реактивності за змінених умов функціонування організму” і „Медико-інформаційне дослідження експериментальної патології внутрішніх органів при різних функціональних умовах та їх корекція”.

Крім того, започатковано нові напрямки наукової діяльності кафедри. Розпочалися дослідження за наступною тематикою: “Особливості специфічної та неспецифічної реакції організму на експериментальну травму рогівки при застосуванні кератопластики ксенорогівкою” (А.Ю. Герасимець), “Оксидаційні та цитокінові порушення в патогенезі постекстракційного альвеоліту в умовах стрес-реакції та їх корекція” (А.Є. Дякович), “Механізми пошкодження печінки у віддаленому періоді травматичної хвороби” (С.М. Придруга).

Творчим здобутком стало оформлення раціоналізаторських пропозицій за матеріалами наукових досліджень співробітників кафедри.

Активно працює студентський науковий гурток, який при кафедрі патологічної фізіології було організовано в жовтні 1957 р. Досвід, навики і знання, набуті в студентські роки, стали основою для народження нового покоління патофізіологів. Практично всі співробітники кафедри починали свій професійний шлях з гуртка.

Колектив кафедри є активним учасником наукових форумів, конгресів, з’їздів, науково-практичних конференцій. „

6-7 листопада 2008 року колектив кафедри організував першу науково-практичну конференцію «Актуальні питання патології за умов дії надзвичайних факторів на організм». З того часу це стало традицією.

Учасники І науково-практичної конференції "Актуальні питання патології за умов дії надзвичайних факторів на організм" зліва направо: ас. каф. патологічної фізіології Івано-Франківського національного медичного університету Кіщук Б.М.; ас. каф. патологічної фізіології Івано-Франківського національного медичного університету Герасимчук М.Р.; професор кафедри патологічної фізіології ТДМУ, д.мед.н., проф. Файфура В.В.; директор ННІ моделювання та аналізу патологічних процесів ТДМУ, професор кафедри патологічної фізіології ТДМУ, д.мед.н., проф. Бондаренко Ю.І.; завiдувач кафедри патологічної фізіології Івано-Франківського національного медичного університету, д.мед.н., проф. Заяць Л.М., завiдувач кафедри патологічної фізіології ТДМУ, д.мед.н., проф., Хара М.Р., завiдувач кафедри патологічної фізіології Вінницького національного медичного університету ім.. М.І.Пирогова к.м.н., доц. Рикало Н.А., директор навчально-наукового iнституту морфології ТДМУ, зав. кафедри гістології і ембріології, д.б.н., проф. Волков К.С. в конференц-залі конгрес-центру ТДМУ "Червона Калина" (2008 рік)

Співробітники кафедри регулярно друкують статті в газеті “Медична академія”: “Методичні конференції і оптимізація навчання”, “Обласному товариству патофізіологів – 50”, “Студентський науковий гурток: півстоліття тому”, “Актуальні питання патології за умов дії надзвичайних факторів на організм”, “Нотатки практикуючого лікаря”, “В науці не буває осені” та інші. У 2011 році вийшла друком монографія проф. В.В. Файфури “Медицина Тернопільщини у фалеристиці”.

У 2014 році кафедру відвідав д.мед.н., професор Олександр Васильович Атаман

Зліва направо ас. В.Є. Пелих, ас. К.Є. Юріїв, проф. Ю.І. Бондаренко, проф. О.В. Атаман, проф. О.В. Денефіль, проф. В.В. Файфура, лаб. М.Є. Бурик, ас. О.В. Шкумбатюк (2014 рік)

Професори Ю.І. Бондаренко, О.В. Денефіль, М.Р. Хара є членами спеціалізованих вчених рад Тернопільського та Буковинського медичних університетів. При кафедрі працює апробаційна комісія спеціалізованої вченої ради Д 58.601.01 за спеціальністю 14.03.04-патологічна фізіологія. За 2007-2015 роки професорами кафедри прорецензовано біля 112 дисертацій.

Кафедра патологічної фізіології є структурним підрозділом Інституту моделювання та аналізу патологічних процесів. На сьогоднішній день очолює кафедру д.м.н., проф. Денефіль О.В.